Завершилася освітня програми «Зцілення ран війни» для духовенства Самбірського-Дрогобицької єпархії [фото]

У середу, 7 травня у м. Трускавець, в реколекційно-просвітницькому центрі «Оранта», завершився сертифікований курс для духовенства УГКЦ «Зцілення ран війни». Триденний курс для душпастирів складається з трьох напрямів: психічне здоров’я, душпастирство та богослов’я. Детальніше...

У Дрогобичі молитовно вшанували 80-літній ювілей заснування Дрогобицького фахового коледжу нафти і газу та Дрогобицького фахового музичного коледжу ім. В. Барвінського [фото]

6 травня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив подячну архиєрейську Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобичі з нагоди 80-річних Ювілеїв Дрогобицького фахового коледжу нафти і газу та Дрогобицького фахового музичного коледжу ім. В. Барвінського. Богослужіння супроводжував хор "CANTICUM" Дрогобицького музичного фахового коледжу ім. В. Барвінського, художній керівник та диригент Богдан Бондзяк. Детальніше...

11 травня 2025 року Божого проголошено днем ювілейної прощі до чудотворної святині у с. Грушів

З огляду на важливу роль, яку відіграла Грушівська чудотворна святиня у зміцненні духовності українського народу та відродженні УГКЦ, з нагоди ювілейного 2025 року Божого владика Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, проголосив 11 травня ювілейного 2025 року Божого днем ювілейної прощі до чудотворної святині у с. Грушів Дрогобицького району, доручивши її молитовному заступництву Пресвятої Богородиці, прославленої в Грушівській чудотворній іконі. Детальніше...

Владика Ярослав: Ранок – це найкращий час для того, щоб зустріти воскреслого Господа у молитві [фото]

4 травня, у Неділю Мироносиць, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійі, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Олексію Стаднику. Детальніше...

Слово з нагоди святкування 80-ї річниці заснування Дрогобицького коледжу ім. Барвінського та Дрогобицького фахового коледжу нафти і газу (2025)

Христос Воскрес! Всечесні отці! Дорогі викладачі, вихователі, студенти Дрогобицького музичного фахового коледжу ім. Василя Барвінського та Дрогобицького фахового коледжу нафти і газу! Щиро вітаю вас у нашому катедральному храмі з нагоди вашого 80-літнього ювілею. Це велике свято не лише для вас, але й для всієї Дрогобицької громади. Дуже похвально, що ваші урочистості передбачають літургійну молитву у храмі – здавен наш народ в основу свого суспільного життя ставить віру в Бога, Якому по-особливому складає вдячність у знакові моменти свого життя. Ваша присутність у цьому храмі – це нагадування про глибокий зв'язок між мудрістю людською і мудрістю Божою, між освітою і вірою, між особистісним розвитком і духовним зростанням у Христі. Сьогодні сердечно вітаю дирекцію коледжів, викладацький склад, всіх ваших працівників. Але по особливому вітаю – студентів, бо саме ви, є найбільшим скарбом наших навчальних закладів. Тому, дорогі студенти, будьте вдячні за ті зусилля ваших настоятелів та викладачів бо завдяки їм ваші Богом дані таланти здатні розвиватися і досягати особливих висот! Дорогі освітяни, дозвольте найперше скласти вам щиру подяку за віддане і творче служіння. Вісім десятиліть педагогічної праці у стінах ваших навчальних закладів – це свідчення жертовної любові до знань, до молоді, до Батьківщини. Ваш внесок у мистецько-культурну спадщину, у технічний і професійний розвиток українського суспільства – неоціненний. Ваша праця – це жертва, вкладена у майбутнє покоління, яке саме зараз зазнає випробувань війною, викликами моралі та ідентичності. Тому особлива подяка всім, хто надає простір Богові в освітньому процесі: хто вчить не лише набувати знання, але прикладає зусилля у виховуванні молодь у дусі свободи, відповідальності й християнських цінностей. Справжня освіта – це не лише засвоєння фактів, це - процес розпізнавання добра, шлях до істини і зростання у любові. Це шлях до глибшого пізнання самого себе і Божого задуму щодо кожного з нас. Освіта без духовного фундаменту втрачає свою цілісність і стає поверховою. Саме тому Церква з великою повагою і надією дивиться на місію вчителя, педагога, наставника – особи, що провадить молодь до повноти життя у Христі – Господі. Світло Христового Воскресіння, яке нині радісно святкуємо, просвітлює не тільки наше життя, але й вказує шлях усьому людству. У Христі Воскреслому ми бачимо не лише перемогу над смертю, але й повноту краси людського життя. Бо Христос, як Вчитель і Пастир, не просто передає знання, але відкриває істину – ту, що веде до свободи: «І спізнаєте правду, і правда визволить вас», каже Господь (пор. Йо. 8. 32). Тому сьогодні звертаємо увагу на вас, дорогі освітяни, як на своєрідний пункт незламності для молоді та їхніх батьків. У час війни, невизначеності, моральних і соціальних потрясінь саме вчитель часто стає тим орієнтиром, на якого дивиться молода людина, шукаючи відповіді на глибші питання: хто я, у кого вірити, заради чого жити. Ви є опорою, що тримає духовно-науковий фронт країни, виховуючи не лише фахівців, але й особистостей зі стійкими моральними цінностями. Ваше щоденне служіння – це знак, що Україна не впала духом, що наш народ має майбутнє, бо є кому формувати сумління молоді. У ваших зусиллях є промінь надії й сили, що передається далі – від серця до серця, від учителя до учня, від покоління до покоління. У спілкуванні з Богом, людина відкриває премудрий Божий задум спасіння, яке походить від Отця через Сина у Святому Дусі. Пресвята Тройця творить людину, дає їй свободу вільно діяти, допомагає виправити її помилки, спасає, але в свою чергу очікує від людини відповіді. Без Бога людська особа не може пізнати цілої правди про саму себе – тому, що вона передусім покликана осягнути подобу Первообразу через життя у Христі та з’єднання з Ним. Не можна забувати, що в часи більшовицького терору, коли знищувалась віра, культура, національна ідентичність, саме духовенство, освітяни, митці стали носіями світла серед темряви. Завдання Церкви і сьогодні – знову й знову вказувати на християнські основи виховання людини як складову духовно-національної ідентичності. Бо християнська духовність породжує шляхетність, допомагає кожній людині стати людиною, а нації – нацією. У християнській моралі сконцентровані найвищі цінності цивілізації, тому християнські аргументи залишаються найвагомішими. Християнське виховання виправдало себе у світовій педагогіці. Щоб виховати здорову, культурну спільноту людей, нам необхідна цілюща сила християнської моралі. Божественна педагогіка подій історії спасіння вчить нас, що справжнє щастя людини полягає не в бунті перед Богом і перетворенні безцінного дару свободи на сваволю, а в сповненні Божої волі, бо створена на Божий образ людина може розвинути свої здібності, таланти й потенціал тільки у Бозі. Бог бажає, щоб Його любили, довіряли, а не боялися, тому створив нас вільними. Для людини розпізнавання — це важливий акт, який стосуються всіх, бо обирання є суттєвою частиною людського життя. Ісус у Євангелії часто говорить про розпізнавання, використовуючи картини щоденного життя. Наприклад, коли говорить про рибалок, які вибирають добру рибу та викидають погану; чи про купця, який вміє розпізнати, яка перлина має найбільшу вартість; або ж про землероба, який знаходить скарб у землі і докладає зусиль, щоб придбати цю ділянку. Таким чином, розпізнавання представляється перед нами як вправа розуму, досвіду, а також волі, щоби зловити слушний момент. Бачимо також, що необхідні зусилля, вміння, навики, щоб розпізнавання могло здійснитися. Рибалка, який проводить ночі в морі, погоджується викинути частину улову, купець не вагається все продати, щоб придбати обрану перлину, як і чоловік, що знайшов скарб. Саме вчитель, вихователь, наставник допомагає молодій людині сформувати вміння розпізнавати. Навчити цьому – це не лише передати знання, а допомогти сформувати характер, сумління, здатність робити правильний вибір. Бог запрошує нас оцінювати та обирати, бо створив нас вільними та хоче, щоб ми користувалися цією свободою, і тому розпізнавання є вимогливим. Ми часто переживали цей досвід: обрали щось, що здавалося нам добрим, але воно не було таким. Або знали, що це є нашим справжнім благом і не обрали його. Людина може помилятися, може не хотіти обирати правильно. Тому Бог від самого початку дає людині чітку інструкцію: якщо хочеш жити, пам’ятай, що ти є Божим створінням, що ти не є критерієм добра і зла, а твої рішення матимуть наслідки для тебе і для світу, від них залежатиме, чи земля буде чудесним садом, а чи смертоносною пустелею. Розпізнавання вимагає зусиль, але є незамінним для того, щоб жити. Воно вимагає, щоб я знав, що є добрим для мене тут і тепер. Насамперед, воно вимагає синівських стосунків з Богом. Бог наш Батько і не залишає нас наодинці, Він завжди готовий порадити нам, підбадьорити, прийняти. Але ніколи не хоче нав’язувати Свою волю. Чому? Бо хоче, щоб Його любили, а не боялися та віддалювалися. Святий Атаназій Великий вчить, що людина як образ Божий є словесною істотою, бо має участь у Божому Логосі. Її словесність полягає в тому, що Творець наділив її силою свого Логосу – здатністю пізнавати Бога через сопричасне життя з Ним. Отже, слідуючи атаназієвій логіці, годі говорити про інтегральний розвиток особистості без розвитку цієї словесності в людині, яка без сумніву має інтелектуальний, розумний характер. Якщо не сформувати цю словестність в належний спосіб, якщо не пізнавати Бога, якщо не роздумувати щодня над Його словом і не повчатись в Його законі, що є природнім для людини і до чого кличе нас наша істота, то замість обожествлення ми будемо наближуватися до безсловесних нерозумних істот, як вважає Атаназій Великий. Якщо не закорінити наш ум в світі божественному, то він покинутий сам-на-сам впаде у світ дочасний, заведе нас на манівці принад. Праведний митрополит Андрей Шептицькийписав: «Вчіть молодь, як має жити! Запалюйте в ній бажання й охоту до того, що є підставою духовного багатства і сили народу. Нехай молодь вчиться любити свою землю, – свою Батьківщину, – нехай вчиться працювати для неї». Дорогі освітяни, Церква сьогодні, як і століття тому, стоїть поруч із вами, маючи велике бажання вас підтримувати. І нині ми беремо на озброєння ці слова великого митрополита, бо праця й покликання педагога – це велике будівництво майбутнього України. На вас, дорогі педагоги: вихователі, вчителі та викладачі покладена велика відповідальність і сподівання - виховати майбутнє України. Тому дякую кожному, хто розвиває українську освіту сьогодні й будуватиме її в майбутньому! І хай Господь нас супроводжує у цій світлій і благородній справі. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь! + Ярослав 6 травня 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь на неділю Мироносиць (2025)

Христос Воскрес! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні маємо чергову неділю після свята Христової Пасхи, яка розповідає нам про нові обставини, які супроводжували воскресіння нашого Господа. Євангельське читання, яке цього дня пропонує нашій увазі свята Церква, має дві частини. В першій головною дієвою особою є Йосиф, побожний чоловік з Ариматеї. Він не втратив віри і відваги навіть тоді, коли апостоли покинули Ісуса і ховались за зачиненими дверима, через страх перед юдеями та римською владою. В другій частині сьогоднішньої благовісті ми бачимо вже не кінець тижня, яким була п'ятниця страстей, але початок нового тижня, перший день нового сотворіння. В цей день – неділю, перший по суботі – жінки, що раніше лише споглядали на місію, яку виконував Йосиф з Ариматеї і Никодим, стають головними особами у благовісті воскресіння. Саме від гробу, який виявився порожнім, бере початок неймовірна вістка про воскресіння нашого Господа. Перший зв’язок між страстями і воскресінням проходить через жінок, які вирушають до гробу, щоб намастити тіло Ісуса. Це Марія Магдалина, Марія, мати Якова, і Саломія, – ті жінки, які в момент Христового розп’яття «дивились здалека» (Мр. 15,40). Тож в обох випадках свідками були ті самі жінки. Повторюючи їх імена, євангеліст Марко творить своєрідний місток між похованням і воскресінням Ісуса Христа та підкреслює, що одну подію не можна розглядати без іншої. Пригляньмось ближче до першої частини сьогоднішньої благовісті. Йосиф з Ариматеї і Никодим, які поховали Ісуса, були членами синедріону, але одночасно були вони й таємними учнями Христа. Вважається, що вони або не прийшли на засідання синедріону, який допитував Ісуса й обвинуватив Його, або були там, але боялися заступитися за Ісуса. Подумаймо, якою важливою у той момент була б для Ісуса підтримка цих двох осіб! Але Йосиф і Никодим боялися, тому й втекли або промовчали. Лише після смерті Ісуса вони подбали про гріб і саван для Нього як Царя і Господа. Незважаючи на це, на прикладі цих двох людей – Йосифа і Никодима – ми бачимо, як діє Божа сила. Спасительна Христова смерть вплинула на них так, як не могло вплинути Його життя і присутність серед них. Коли Ісус помер на хресті, Йосиф забув свій страх, «прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса» (Мр.15,43). Не пройшло й години зі смерті Ісуса, коли збулося Його пророцтво: «Я ж коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе» (Йо.12,32). Сила хреста почала змінювати боягузів на героїв, а нерішучих на мучеників. Хіба у цьому немає послання до теперішніх «таємних учнів» Ісуса? Сила хреста і воскресіння може змінити на свідків та новітніх учеників і святих Церкви Христової навіть таємних учнів і тих, хто сьогодні вагається через глибоке розкаяння. Далі Євангелія оповідає нам: «Як же минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Саломія купили пахощів, щоб піти і намастити його» (Мр.16,1). У Біблії записано, що слова «Христос воскрес» були вперше промовлені ангелом до мироносиць. Жінки ніколи не покидали Ісуса. Вони були з Ним до кінця під хрестом. Вони дивилися, де поклали Його тіло. Вони першими прийшли до гробу і першими дізналися про воскресіння. Вони першими проголосили цю новину, коли побігли розповісти про благу вістку учням, які тоді все ще боялися, а тому поховалися. Так мироносиці стали першими благовісниками Христового Воскресіння. Під час жахливих подій страждань і смерті Христа, жінки виявилися хоробрішими, ніж Його найближчі учні. Проте ця хоробрість не залежить від статі. Це любов робить людей сміливими! І неважливо кого: чоловіків чи жінок. Ці жінки сильно любили Христа, тому й були сильними. Розкаяна грішниця Марія Магдалина, яку Христос воскресив від могили гріха до нового життя у Бозі, перша проголосила добру вістку воскресіння. До честі жіноцтва завжди треба пам’ятати: вони були найближче до хреста у Велику П’ятницю і першими біля гробу у воскреслий ранок. «Рано-вранці... прийшли вони до гробу, як сходило сонце» (Мр.16, 2). Ранок – це найкращий час для того, щоб зустріти воскреслого Господа у молитві. Наші дні будуть справді благословенними, якщо кожного дня «рано – вранці» ми звертатимемо свої думки до Ісуса переможця смерті. Жінки пішли до гробу на світанку, – Христос є тим правдивим Сонцем, яке має освітлювати наш день з перших його хвилин. День буде зовсім іншим, якщо почати його з Ісусом. Це було «першого дня в тижні», коли вони пішли до гробу і побачили, що він порожній. Перший день тижня – це звичайно неділя – День Господній. Це день Воскресіння нашого Господа, у цей день Він з’явився своїм апостолам. Неділя – перший день тижня – досі залишається днем, коли ми як Мироносиці приходимо до Божого храму з пахощами нашої віри і любові та зустрічаємо живого і воскреслого Христа через Слово Боже і святі Таїнства. Це дуже по особливому виявляється у недільній Утрені, коли після читання Євангелія, яке розповідає про одну з одинадцяти появ Ісуса після Воскресіння, вірні вітають поцілунком воскреслого Христа у Євангелії, яке священнослужитель виставляє на тетраподі. Воскреслий Христос приходить і стає посеред нас. Ми бачимо Його своїми очима і цілуємо своїми устами. У цій єдиній дії Утреня охоплює все значення Дня Господнього – особисто зустріти воскреслого Христа сьогодні у Його слові і Євхаристії. Саме тому, коли ми молимося на недільній Утрені, то промовляємо: «Воскресіння Христове бачивши...». Через нашу особисту зустріч з Ним у Його слові й Євхаристії, ми справді Його бачимо… «Вони купили пахощі, щоб піти і намастити Його» (Мр. 16.1). Той факт, що жінки принесли пахощі, вказує на те, що вони не чекали воскресіння. Коли закотили камінь до гробу, поховали не тільки Христа, але й їхню надію. У жінок була лише одна думка – намастити тіло мертвого Ісуса, дія зроджена відчаєм і неймовірною любов’ю. Мироносиці не йдуть до гробу з порожніми руками. Вони купили пахощі, щоб прийти і намастити Його. Ми також можемо щось принести Христові. Навіть якщо ми заплямовані важкими гріхами, ми можемо принести початок доброї волі у розкаянні, трішки любові, щедрості до інших, нашу слабеньку молитву. Без сумніву, наші бідні дари не відкотять камінь від гробу, бо наш доступ до воскреслого Ісуса і до сили Його Воскресіння залишається дивовижним даром Божественної благодаті, але той факт, що ми не прийшли до гробу з пустими руками, покаже, що наше серце також не є зовсім легковажне. Якими пахощами ми можемо намастити Ісуса? Святі Отці та біблійні мислителі вважають, що немає кращих пахощів ніж покаяння, навернення, відданість, віра, надія і любов… Коли жінки наближались до гробу то говорили між собою: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?» (Мр.16,3). Євангеліє чітко каже, що камінь був важкий. Багато з нас відчувають, що питання жінок торкається і нас. Бо у багатьох душах Ісус похований як у гробі. Він паралізований, нерухомий. Він закритий важким каменем, каменем гріха, незнання, байдужості, каменем поганих звичок, які накопичувались роками. Можливо, ми хочемо відкотити камінь і досягнути живого Господа, але не маємо сили. «Хто відкотить камінь для нас»? «Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, – був бо дуже великий» (Мр.16,4). Деякі камені ми можемо відкотити самі. «Відкотіть камінь», – наказав Ісус біля гробу Лазаря. Деякі перепони ми можемо усунути, і ми мусимо це зробити, щоб сталося диво. Але каміння, які для нас надто великі може відкотити лише Господь. Справді ангел Божий спустився з неба, відкотив камінь від входу і сів на нього (Мт. 28,2). Дорогі у Христі, жінки-мироносиці, від яких походить назва сьогоднішньої неділі, йдучи до гробу журились: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?» (Мр.16,3), ці слова у час війни агресора московії проти України дуже вражають нас. Сьогодні ми в скорботі, як і жінки-мироносиці, і теж питаємо себе: хто нам відкотить камінь війни, насилля, окупації, смерті? Однак ми відчуваємо, що в тій історії про воскресіння Ісуса Христа, саме нам, українцям, як і мироносицям, Христовий посланець – ангел, каже: «Не бійтесь!», чому, бо сила Воскреслого Переможця гріха і смерті присутня між нами, і допоможе нам відвалити камінь смерті окупанта і перемогти зло. Тож просімо у Господа сили, мужності та мудрості нашому воїнству та народові, щоб очистити нашу землю від загарбника. Скріплюймо на силі тих, хто у цих нелегких моментах нашого життя потребує нашої підтримки та допомоги. Нехай у нашій пам’яті постійно залишається образ мироносиць, тож як і вони, зустрічаймо Христа вранці, проводьмо з Ним час у молитві і будьмо певні, що наше життя буде повним миру, любові, надії і пасхальної радості. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 4 травня 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Кожна Літургія, яку переживаємо в Церкві, повинна бути глибоким і автентичним пережиттям зустрічі з Воскреслим Господом

  27 квітня, у Томину неділю, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на Томину неділю (2025)

Христос Воскрес!Дорогі у Христі брати і сестри! Восьмий день після Христового Воскресіння Церква називає Томиною або Провідною неділею. Сьогоднішня Євангельська благовість вияснює нам деякі безцінні теми Христової істини. Напочатку зустрічаємо цей прекрасний Євангельський вираз: «Тоді прийшов Ісус, став посередині, тай каже Мир вам» (Йо.20.19). Христові учні зі страху перед юдеями були зібрані за зачиненими дверима в Єрусалимі. Їхні серця були сповнені непевністю і тривогою. Щораз нові повідомлення доходили до них: «Гріб порожній», «Вони Його викрали», … Це все спричиняло ще більше замішання в їхніх умах. А як звечоріло, того самого дня, першого в тижня, Ісус приходить до своїх учнів через замкнені двері стає посередині і каже «Мир вам» (пор. Йо.20,19). Страх і відчай розтанув у світлі Його присутності, в їхньому житті засвітило світло, яке починає щораз сильніше проникати до їхнього серця. Ісус приходить до збентежених учнів і заспокоює їх. «По середині» нашого розбитого життя, в складних ситуаціях, в часі відчаю, хвороби і горя приходить Господь і змінює події. Євангеліє розповідає нам про чимало складних випадків, коли Ісус Христос приносить надію й оздоровлення людського розбитого життя (пор.Мр.6,48; Мт.8,14; Йо.11,17). Ісус приходить і до нас сьогодні, несучи мир, радість, зцілення і нове життя для всіх, хто вірить у Нього, хто довіряє Йому своє життя. Перші слова Ісуса до переляканих учнів були: «Мир вами». Звичайно місія Ісуса Христа є набагато більшою, ніж дарування душевного спокою, але Його місія включає і душевний спокій. Хто не має душевного спокою, не може бути дієвим послідовником Ісуса. Також зауважуємо, що Христос у сьогоднішньому євангельському читанні двічі говорить до своїх учнів про мир (Йо.20,19-21). У Священному Писанні слово «мир» означає не якісь зовнішні обставини, а внутрішній стан людини. Святі Отці та біблійні мислителі говорить, що з першим привітанням «Мир вами» Ісус привертає мир до стурбованих сердець апостолів безпосередньо. Другий раз Він дає їм мир таким чином, що вони можуть передавати його для інших. Тут важливо звернути увагу на дві речі. По–перше, джерелом нашого миру є Ісус. Святий апостол Павло говорить: «Він – наш мир» (Еф.2,14). По-друге, ми отримуємо мир від Ісуса і маємо передати його іншим. Він доручає і уповноважує нас бути миротворцями: «Благословенні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5, 9). Тож, якщо ми шукаємо миру, душевного спокою, не витрачаймо наш час безцільно: тільки Христос може його нам дати вповні. Євангелист Йоан розповідає: «І ще раз Ісус їм каже: "Мир вам!" Як мене послав Отець, так я посилаю вас." Це промовивши, дихнув на них і каже їм: "Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються"» (Йо.20, 21-23). Ці слова означають, що мир є одним з плодів Святого Духа. Вони вияснюють нам, що мир отримуємо через прощення наших гріхів Богом в Христі Ісусі і без прощення від Бога не може бути повноти миру в наших серцях. Євангеліє розповідає нам, що Ісус Христос на восьмий день після свого Воскресення з’явився задля невірування у Його воскресіння зі сторони апостола Томи, який не був присутній під час об’явлення Воскреслого Спасителя іншим апостолам. Христос не розгніваний через сумніви, зневіру, розчарування своїх учнів. Він робить все необхідне, щоб допомогти скріпити віру навіть однієї особи, яка сумнівається, але має добру волю і щирий розум для пошуку Істини. Своєю появою апостолові Томі Воскреслий Господь запевняє, що Він після воскресіння має тіло не примарне, а дійсне; те, яке прийняв від Пресвятої Богородиці; те тіло, в якому страдав і був прибитий до хреста, а тому на ньому навіть після Воскресіння залишились рани страждань. Воскреслий Господь звертається до апостола Томи і запрошує його доторкнутись цих ран кажучи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий» (Йо. 20, 27). Тома вигукнув з глибини свого серця із радістю: «Господь мій і Бог мій»! І цим визнанням залишив для всіх наступних поколінь незаперечний доказ ісповіді віри в Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Зауважмо, якою особливою є поведінка Ісуса у випадку навернення апостола Томи. Який ласкавий і милосердний Христос, як Він з любов’ю допомагає Томі й іншим розчарованим учням віднайти віру та духовний мир. Хоч Тома своїм невірством віддалився від Бога, однак Ісус перший вийшов йому на зустріч, щоб порятувати його у глибоких сумнівах та тривогах. Для Апостола Томи рани на тілі нашого Господа мали особливе значення, бо свідчили про тотожність Ісуса Розп’ятого з Воскреслим. Рани Ісуса були нагодою до розбудження в Томи віри і він подає нам світло розуміння, як слід впізнавати Ісуса сьогодні. Після свого воскресіння Христос присутній серед людей значно більшою мірою, ніж у своєму земному житті, адже для Нього вже нема жодних фізичних обмежень. Найбільші знаки Господньої ідентичності Тома споглядав у ранах Його рук і у пробитому боці. А сьогодні ранами на Тілі Ісуса є рани людей, рани всіх тих, які страждають у своєму серці, у своєму тілі, у своїй гідності. Ми носимо в собі різні зранення, і Слово Боже переконує нас сьогодні, що саме в цих ранах можемо зустріти Господа; що ці рани не мусять бути останнім словом в нашому житті, а, навпаки, вони можуть стати нагодою для люблячого і всемогутнього Бога, щоб показати свою любов і всемогутність. Кожна рана, яку носимо в собі, в своєму народі особливо сьогодні, повинна стати упривілейованим місцем стрічі з Воскреслим Господом. Бо в «Його ранах є наше оздоровлення», в Його ранах є оздоровлення всіх наших зранень, терпінь і невпевненостей. Сьогоднішнє Євангеліє також вчить нас, що Господь об’являється в спільноті, в зібранні, тобто в Церкві. Знаменною є заувага євангелиста Йоана, який згадує, що апостола Томи не було між апостолами тоді, коли їм з’явився Ісус. Він не був з ними, а тому так трудно було йому увірувати (Йо. 20, 24). В самотності його пошуки віри були неуспішними. Щойно спільнота з учнями запевнила йому зустріч з Воскреслим Господом. Роль Церкви у супроводі у вірі до особистої зустрічі з Богом є дуже особливою. Вирішальну роль при цьому відіграє богослужіння, яке повинно переживатися не як відчитування молитов, навіть найкращих і найглибших, не як здійснення якихось таємничих обрядів, не як «зустріч» з людським словом, але передусім як зустріч з Воскреслим і Живим Господом, Який таїнственно уприсутнюється на молитві Церкви, яка зібрана в Його ім’я. Таке пережиття богослужіння може запевнити зріст у вірі й успішне свідоцтво для тих, хто споглядає на християн з великою долею скептицизму і недовір’я. «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували», – каже Ісус апостолові Томі (Йо. 20, 29). Нехай це Господнє благословення спочине на кожному, хто сьогодні вірує, покланяється і прославляє світле Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Тієї особливої довіри до Бога вчить нас учителька віри – Пресвята Богородиця. Вона завжди говорила Богові: «Нехай буде воля твоя». Діва Марія повірила у Слово Отця, і через Її віру та дією Святого Дух сталось Воплочення відвічного Божого Слова – Єдинородного Божого Сина. Вона носила Його в своєму лоні і народила на світ, однак віри вона вчилася кожного дня, аж до Ісусової смерті на хресті. Богородиця ніколи не просила знаку для того, щоб вірити. Вона покірно покладалася на вірність свого Господа. Дорогі у Христі. Нехай кожна наша Літургія, яку переживаємо в Церкві, буде передусім глибоким і автентичним пережиттям зустрічі з Воскреслим Господом, Якого сьогодні в Україні розпинають московити. Нехай місцем нашої зустрічі з Господом будуть не лише рани Ісуса, про які ми згадуємо й які уприсутнюються в таїнственний спосіб в Євхаристії, але також і наші зранення, не відвертаймось від ран України.Запросім до них Господа. Скажімо тепер ми йому: Господи, діткни своєю життєдайною рукою моїх ран, ран мого народу, моєї держави яка переживає війну московита агресора, ран наших воїнів, вдів і сиріт. Нехай Твоя любов і Твоя сила перемінять ці наші рани на джерело миру, зцілення, щоб ми як народ, як нація могли щирим серцем покланятися Тобі та з апостолом Томою взивати: «Ти – Господь мій і Бог мій»! Амінь. + Ярослав 27 квітня 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Блаженніший Святослав у Дрогобичі: Коли хтось хоче від’єднати українську культуру від її християнського коріння, той нічого не знає, ані про те коріння, ані про культуру [фото]

23 квітня у м. Дрогобич відбулось освячення оновленого іконостасу і храму святого великомученика Юрія, яке звершив Блаженніший Святослав, Глава і Отець Української Греко-Католицької Церкви. Відтак на подвірї поруч з храмом Блаженніший Святослав відслужив Божественну Літургію у співслужінні владики Теодоро, митрополита Тернопільсько-Зборівського, владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, владики Тараса, єпископа Стрийського, владики Миколая, єпископа-помічника Івано-Франківської архиєпархії, а також чисельного духовенства Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Участь у богослужінні взяли представники міської та обласної влади, громадськість міста, гості з-за кордону. Детальніше...

Владика Ярослав у Світлий Вівторок: Частіше з вулиць цього світу і з хаосу повсякденного життя приходьмо на зустріч з воскреслим Господом під час Євхаристійної Трапези [фото]

  22 квітня, у Світлий Вівторок, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Архиєрейську Літургію в храмі Покрова Пресвятої Богородиці, в м. Трускавець. Детальніше...