Проповідь у Світлий Понеділок (2024)

«Нині все наповнилося світлом,і небо, і земля, і глибини підземні. Нехай же празнує вся вселенна Христове воскресіння,- в якому ми утверджуємось!»(Тропар 3 пісні Канону Пасхи) Христос Воскрес! Дорогі у Христі брати і сестри! Свято Христового Воскресіння Церква називає світлим, адже Христова перемога над смертю внесла проміння світла у гріховну темряву, в якій перебувала Вселенна після гріхопадіння Адама. Нині все наповнилося радістю, бо святкуємо Христове Воскресіння, яким людський рід звільнився від рабського поневолення гріхом і смертю. Воістину все наповнилося світлом у ці дні Христової Пасхи, коли увесь світ святкує Його переможний перехід від смерті до життя. Тому й сьогоднішній день називаємо Світлим Понеділком, а всі дні аж до наступної, Томиної Неділі – Світлим тижнем. У Старому Заповіті Христове Воскресіння має могутній прообраз – старозавітну Пасху. Вона була спомином «переходу» вибраного народу з Єгипту до «обіцяної землі», з неволі – до свободи, з рабства фараона – до волі Божих дітей. Впродовж багатьох століть вибраний Ізраїльський народ святкував Пасху – свято, що пригадувало подію, без якої не існувало б і самого народу. Слово «Пасха» означає «Перехід». Відзначаючи це свято, ізраїльтяни згадували свій перехід від рабства до свободи, з Єгипту до Вибраної землі. Бог врятував їх від єгипетського рабства та неминучої загибелі, перевівши люд під проводом Мойсея через Червоне море і пустелю. Це був не просто порятунок від єгипетських колісниць. На одному березі моря євреї були лише ватагою втікачів, рабів, призначених на смерть, на іншому ж вони стали єдиним народом, який Господь скріпив на пустелі та якому була дарована свобода до життя. Тож тим і явив Господь Бог, що він Заступник та Визволитель – бо рятує пригноблених та слабких з рук зухвалих та сильних. Тим чудесним порятунком Бога і був створений народ. Тож святкуючи Пасху, вибраний люд Божий не тільки згадував про минуле, але в ній віднаходив надію на майбутнє. І в моменти випробувань, і в часи піднесень, народ розумів, що Бог далі веде своїх людей, вірний своїй обітниці, переводить їх через море страждань та випробувань до свободи та життя у своєму Царстві. Саме ця віра зберегла їх серед різних історичних катастроф. Пропали імперії, зникли гнобителі, а Божий народ – вистояв. Також після свого воскресіння Христос сходить до аду, щоб визволити з його узів смерті Адама та Єву, а також усіх, що очікували спасіння так, як колись зійшов до Єгипту, щоб визволити народ ізраїльський з неволі фараона. Отже, у воскресінні Христос здійснює новий, вселенський пасхальний вихід усього людства. В ту пасхальну ніч в Єгипті святкування Пасхи було позначене для Божого народу надією на визволення. Для учнів, які повірили Христові, ці очікування Ізраїля стали надією на спасіння. Під час страждань, розп’яття і поховання Ісуса ця надія наче згасла: «А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля…» (Лк. 24,21). І саме у Воскресінні Ісуса Христа учні були відроджені до живої надії (І Пт. 1,21). Цією надією і ми живемо щодня і ця надія стає для нас очікуванням воскресіння з мертвих. Воскресіння Христове є запорукою і нашого воскресіння, адже: «Він – начало, первородний з мертвих…» (Кол. 1,18). Своїм воскресінням Христос відкрив і для нас цей шлях до воскресіння. Пасхальний дар, який містить в собі всі інші – це Святий Дух. Він є між нашим і Христовим воскресінням: «І коли Дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, мешкає у вас, то той, хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм, що живе у вас» - каже апостол Павло (Рим. 8,11). Іншим визначним прообразом, Ісуса Христа є старозавітна постать Йосифа, улюбленого Сина Якова. Святі отці бачать у Йосифові прообраз Христа: улюблений Син Отця, засуджений на смерть через заздрість своїх братів. Цікаво порівняти історію Якова (пор. Бут 45) з розповідями про появи Христа воскреслого, поглянути на цю історію у світлі Пасхи, щоб побачити величну Божу педагогію спасіння людини. Йосиф – в особливий спосіб люблений Яковом син, що викликає ревність у його братів, які вирішують продати Йосифа, а батькові розповідають, що він загинув. Йосиф, використовуючи в Єгипті свою здатність тлумачення снів, досяг почестей і слави, став другим після фараона. Однак, коли він бачить своїх братів, які прийшли в Єгипет шукати хліба, не відкривається їм відразу. Згідно з біблійною розповіддю, відбувається кілька зустрічей, під час яких Йосиф використовує різні стратегії, перше ніж відкриє себе братам. Цей довгий час необхідний для того, щоб поступово відкрилося серце братів до співчуття і любові, з одного боку, до батька Якова, який помирає від смутку через загрозу втратити ще одного сина, а з іншого – до найменшого брата Веніямина, якому загрожує бути проданим у рабство подібно до Йосифа. Йосиф таким чином дає час братам, щоб вони згадали той момент, коли вони його продали, і в цих спогадах у них має визріти усвідомлення їхнього гріха і болю, який спровокував цей гріх. У появах Воскреслого Христа також є певне відтермінування. Найперше тут йдеться про очікування три дні: від п’ятниці до неділі – першого дня в тижні. Це для того, щоб учні могли роздумати над сенсом подій, у яких вони виявилися негативними протагоністами (втекли, залишили Вчителя). Це були дні сліз і не тільки для Петра, але й для цілої спільноти учнів, яка була причетна до трагедії. Цю педагогію бачимо також в описі подорожі до Емаусу, в якій Ісус також виділяє певний час перш ніж об’явитися двом учням під час ламання хліба. Також всі євангелисти зазначають, що Ісус не з’являється відразу апостолам, але спершу жінкам, які перші зустрічають і впізнають Ісуса. Цей факт інтерпретується таким чином: особи, які мають любляче серце, є найбільше готовими, щоб отримати об’явлення Христа воскреслого. Тому вважається, що найперше Христос воскреслий об’явився Пресвятій Богородиці. Коли жінки, які супроводжували Христа аж на Голготу, сповістили апостолам про воскресіння, то не могли не викликати в них відчуття зради, адже учні тоді втекли, тому й не були готовими отримати звістку про воскресіння (коли деякі з апостолів на слова жінок прийшли до гробу, то Христа не побачили, тоді Він їм не з’явився). Отже, час болісного очікування є необхідний, щоб людське серце визріло до здатності сприйняти. Сприйняти насамперед те, що поява Воскреслого – це зустріч прощення і співчутливої любові. Іншою наукою для нас є те, що пізнання воскреслого Христа відбувається не з ініціативи людини, але з Його власної: Він першим Себе об’являє. Це також видно з історії Йосифа: брати коли бачать Йосифа, не впізнають його. Вони не можуть уявити, що цар, який стоїть перед ними це їх брат, якого вони трактували за раба. Тоді Йосиф, керований співчутливою любов’ю, дає себе впізнати і говорить: «Я Йосиф, ваш брат, якого ви продали біля шляху в Єгипет» (Бут 45,4). Вже те, що він назвав себе братом свідчить, що злочин його братів буде початком об’єднання, а не помсти. Йосиф відчитує цю історію як момент провидіння Божого: «Але ви тепер не завдавайте собі жалю і не ятріть себе, що продали мене сюди: на те бо, щоб зберегти вас при житті, Бог послав мене перед вами. Оце ж два роки голоду на землі, а ще п'ять років не буде ні оранки, ні жнив.  Бог послав мене перед вами, щоб зберегти на землі решту вас і врятувати життя ваше великим рятунком. Отож не ви мене сюди послали, а Бог; він і зробив мене батьком фараонові, владикою всього його дому та управителем усього Єгипетського краю» (Бут 45,5-8). Йосиф бачить у цьому всьому провидіння Боже, яке навіть важкий злочин може перетворити у торжество добра: він став вельможею в Єгипті, щоб врятувати братів. Подібно й Ісус, коли з’явився своїм учням, показуючи рани від цвяхів і проколений бік, не говорить жодного слова докору. Без жодної згадки про минуле Христос показує знаки своєї перемоги, щоб заявити про свою любов, яка все прощає. Ісус приносить мир до своїх і промовляє слова любові, звернені до тих, які Його зрадили. Він пояснює Писання, в яких говориться про необхідність Його страждань для спасіння людства. Христос виявляє свою любов до учнів і те, наскільки ця любов є готовою до прощення і відродження життя. Поява Христа воскреслого свідчать про новий вимір Його буття, відмінний до того, як Христос раніше жив на землі. Не кожен, хто бачив Воскреслого, зумів Його впізнати, але тільки ті, кому Він сам дав себе впізнати. Це таїнство, в яке можна ввійти тільки вірою. Наступний важливий момент, у цих двох історіях – це післаництво. Це знак віднайденої єдності. Знак прийнятого спасіння тими, котрі могли бути жертвами власного гріха. Брати отримують завдання йти і потішити батька Якова, про те, що його син не тільки живий, але є також запорукою життя для цілої родини. Це завдання свідчити про ці чудесні діла Божі.   Подібно жінки біля порожнього гробу отримують завдання від ангела: «…біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих. Он він вас випередить у Галилеї» (Мт. 28,7). А до Марії Магдалини Христос говорить: «Йди до моїх братів і повідай їм: Іду я до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого». Повна Єдність з Богом супроводжується єдністю між братами: «Отця мого й Отця вашого…». Це стає мотивом місії. Ісус, згідно з Євангелієм від Йоана, дарує свого духа любові апостолам, щоб вони, Його брати, також стали вісниками прощення. І вони йдуть аж до кінців землі, щоб звіщати Христа Спасителя, який помер з любові для спасіння всіх людей. Вістку про порожній гріб найперше несуть апостолам жінки мироносиці. Вони перші почули слова ангела про те, що Христос воскрес, однак їм потрібен час, щоб зрозуміти це слово і щоб перемогти страх, який огорнув їх. Апостоли, які спочатку не повірили жінкам, трохи згодом отримають цю вістку від самого Ісуса, який об’явиться їм. Для всіх учнів ці звістки чи появи Ісуса воскреслого завжди були неочікувані. Тому перша реакція з їх боку, не зважаючи на заклик до радості, – це страх, сумнів і недовіра. Однак Христос не докоряє їм, а своєю лагідністю і любов’ю розбиває цю перепону страху і недовіри. Христос так чинить, щоб зробити цю добру новину про воскресіння від самого початку місійною. А Він, маючи всяку владу на небі й на землі (Мт. 28,18), запевняє учнів про свою повсякчасну присутність у цій місії. Тож нехай Воскреслий Господь буде нашою внутрішньою життєвою силою, яка не дасть нам засмучуватися, натомість, обдарує можливістю здобувати перемогу над окупантом. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! + Ярослав 6 травня 2024 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Владика Ярослав: Воскресіння Господнє дає християнам впевненість і силу долати несправедливість та випробування світу [відео]

5 травня, у день свята Христового Воскресіння, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив пасхальні богослужіння в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Єпископу співслужили священики Катедрального храму та Дрогобицької духовної семінарії. Цього ж дня владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, очолив пасхальні богослужіння в Прокатедральному соборі. Детальніше...

Великоднє послання владики Ярослав (2024)

Смерти празнуємо умертвіння, аду зруйнування,іншого життя вічного начало і, радіючи, оспівуємо−єдиного благословенного отців Бога і препрославленого.Канон Пасхи, пісня 7 Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Христос Воскрес! Щиро вітаю всіх вас оцим пасхальним привітом, у якому вміщається вся наша віра, надія і втіха, адже, за словами святого апостола Павла, «коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша»(1 Кор. 15, 17). Ці слова − не просто особливе вітання в певний період літургійного року, а спасительна звістка, яка від Господніх ангелів, жінок-мироносиць таапостолів з роду в рід передається впродовж багатьох століть: «Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розпʼятого. Він воскрес» (Мр.16,6).Скільки ж то людей втішили й розрадилиці слова, скількох привели до віри, окрилили надією спасіння, утвердили в переконанні неодмінного торжестваДобра над злом, Істини над брехнею! Христове Воскресіння – серцевина християнської сутности. Ми святкуємо його не лише під час Свята Пасхи, але й кожної неділі та за кожною Літургією, звіщаючи перемогу Воскреслого Христа над смертю. Святкувати Воскресіння означає всім серцем пізнати силу та велич Господню, стати новою людиною, усім серцем прославляти Бога. Адже Пасха Господня явила торжество життя, стала джерелом нашого воскресіння та життя вічного. Хрестившись у Христа, ми особисто долучилися до Його смерти й воскресіння. Християнин живе, не жахаючись фізичної смерти: він духовно відчуває реальність воскресіння через Святі Таїнства, які єднають його з Богом. Тому свято Пасхи – це не просто історичний спогад про Воскресіння Христове, а живий досвід і передсмак нашого власного воскресіння. «Це день, що його створив Господь, возрадуємося і возвеселімся в нім» (Пс. 117,24). Немає радіснішої звістки для віруючого серця, ніж благовість про Воскресіння Христове. Ця незрівнянна радість подарована нам Господом. Великий Отець Церкви святитель Григорій Ніський писав: «Нині і праведник радіє, і той, хто не очистив своє сумління, сподівається виправитися покаянням. Цей день полегшує всяку скорботу, і немає людини настільки опечаленої, що не знайшла б утішення в торжестві свята» (Слово 3-тє про Воскресіння Христове). «Коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове», –каже апостол Павло (2Кор.5,17). З Воскресінням Христовим відновлюються наші стосунки із самим життям. Ми можемо бути стривожені й налякані тим, які абсурдні та болючі речі відбуваються навколо нас. Однак, святкуючи Воскресіння, ми проголошуємо нашу впевненість, що зло й несправедливість минущі, а Добро та Істина неодмінно восторжествують. Подолавши тілесну смерть, Христос дарував людям вічне життя, але не як нескінченне продовження земного шляху, а як преображення всієї людської сутности в Царстві Небесному, де не буде «болізні, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне». У світлі Воскреслого Христа ми прямуємо до нового світу, уякомунемає більшетління, страху смерти й ворожнечі між людьми. Історія людства після гріхопадіння Адама – це історія постійної боротьби добра зі злом. «Через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили», – пише апостол Павло (Рим. 5,12). Гріх, який є порушенням Божих заповідей для створеного світу, розірвав звʼязок людини з Богом, зруйнував і міжлюдські стосунки, спричинивши негаразди всередині сімʼї, суспільства і навіть між народами. Господь наш Ісус Христос Своєю смертю й воскресінням зцілює та оновлює людину. Смиренням і послухом Своєму Небесному Отцеві та неймовірною любовʼю до людського роду Він відновив утрачений людиною звʼязок з Богом, ближніми, навколишнім світом. Чим повніше і глибше ми переживаємо Воскресіння Господнє вже тепер, у глибині нашого серця, тим благотворнішим буде вплив нашого оновленого життя на світ і людей навколонас. Як свідчить досвід апостола Томи, якого Воскреслий Господь запросив доторкнутися до Своїх ран(пор. Йо.20,27), Воскресіння не вилікувало стигматів Ісуса,не закрило на Його Тіліранвід цвяхів і списа.Смерть і страждання – не просто нещасні випадки, а наслідки гріхопадіння, які глибоко порушують людське існування. Та на Тілі Воскреслого Христа ці рани – слава Божа й вершина Його любови. Вони завжди залишаються відкритими для світу, надаючи сенсу й цінноститим болям і стражданням, з якими зустрічаємося в нашому житті. Вони не дають нампочуватись самотніми йпокинутими. Обставини та події сучасности, здавалося б, не виправдовують радости пасхальної звістки. Природні катастрофи й катаклізми, війни й конфлікти, терористичні акти, зло та несправедливість свідчать про те, що світ важко понівечений. Наше земне життя нерідко буває наповнене ситуаціями, які викликають почуття розпачу й безвиході. Ось уже десять років українці відчувають жахливі наслідки російської збройної агресії, яка несе горе, страждання й руйнування. Щодня ми досвідчуємо, наскільки близькою та раптовою може бути смерть, бо відлуння вибухів і розриви ракет сягають навіть тих, хто перебуває за багатосот кілометрів від лінії фронту. І з цим болем довелося б змиритися, якби не Христова перемога. Воскресіння Господнє дає християнам впевненість і силу долати несправедливість та випробування світу. У цих сумних обставинах, як колись до переляканих учнів і апостолів, які ховалися за замкненими дверима, Воскреслий Христос приходить і до нас зі словами «Мир вам» (пор. Йо.20,19), щоб ми могли налаштувати наші серця і вчинки на Його любов і жертву. Він не обіцяє магічногорозвʼязання всіх наших проблем, а пропонує новий спосіб життя – стати світлом у темряві, радістю в болях, життям у небезпеці смерти. Через Свій Хрест і Воскресіння Христос Сам започаткував це нове творіння й тепер приходить, щоб супроводжувати нас на шляху земних випробувань, кажучи: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Мр. 16,33). Так крізь терни випробувань ми прямуємо до світла воскресіння, споглядаючи незліченні приклади з історії спасіння, які переконують нас, що добро переможе. Дорогі у Христі! Вітаю всіх вас зі світлим празником Воскресіння Христового! Щиро зичу всім, щоб світло Воскресіння Христового освячувало наш життєвий шлях, потішало у скорботі, підтримувало у випробуваннях і завжди нагадувало про блаженство життя вічного. Нехай світло пасхальної радости просвітлює кожну людину, пронизуючи всі наші думки й кожен наш учинок. Сповнюючись у ці дні світлом Воскресіння Христового, памʼятаймо, що пасхальна радість є настільки дієвою у нас, наскільки ми готові ділитися нею з тими, хто перебуває поруч із нами. Розділити з іншою людиною великодню радість означає відкрити своє серце перед болем і потребами іншої людини. Наше добре діло має бути посильним: від щиро слова розради й поради до конкретної жертовної допомоги. Воскреслий Христос закликає нас змінити спосіб життя й відкинути поверхневу релігійність. Він неодмінно допоможе всім нам подолати труднощі та негаразди, скріплюючи наше звитяжне воїнство, волонтерів, медиків і всіх нас в надії на перемогу добра над злом та істини над неправдою в нашому особистому житті і в житті нашої Батьківщини. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! +Ярослав (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі при Катедральному Соборі Пресвятої Трійціу Хрестопоклонну неділю 2024 року Божого Детальніше...

Проповідь у свято Входу Господнього в Єрусалим [2024]

Дух Святий, що навчив апостолів говорити іншими чужими мовами,Той і єврейським невинним дітям повелів кликати: Осанна!Благодать Святого Духа нас сьогодні зібрала, і всі ми, взявши Хрест Твій,кличемо: Благословенний, Хто йде в ім'я Господнє! Осанна на висотах!Стихира на Литії Слава Icyсу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні, у неділю перед Світлим празником Воскресіння Христового, Церква святкує подію торжественного входу Христа в місто Єрусалим. Євангельська розповідь відкриває нам велич і славу нашого Господа. Сьогодні Він, сповняючи старозавітне пророцтво, сідає на ослине жереб’я, засвідчуючи, що є тим Месією, на Якого чекало все людство, і входить у святе місто Єрусалим (пор. Зах. 9, 9). Квітна Неділя, або Славний в’їзд Ісуса в Єрусалим − це один із найрадісніших днів Його земного життя, упродовж якого Він уникав почитання і слави, що належали Йому як Божому Синові, але наприкінці Своєї земної місії, перед самими страстями Христос тріумфально в’їжджає в Єрусалим. Він добровільно наближається до мук і смерти, як Сам запевняє, кажучи: «Я бо кладу моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати...» (Йо. 10, 17−18). У Витанії чимало людей стали свідками того, як Ісус воскресив із мертвих Лазаря. Чутка про це розійшлася по всій Юдеї та за її межами. І це не дивно, бо якби сьогодні з'явився чоловік, який міг би зцілювати різноманітні недуги, перед якими медицина безсила, то до нього була би прикована неабияка увага. Багато було переможців в історії людства, чимало талановитих лікарів побороли важкі хвороби, численні полководці здолали сильні армії, але «Переможцем смерти» є лише Ісус Христос − Він є, був і буде нашим Спасителем і Господом. Воскресити мертвого, і то вже по декількох днях, − це був надзвичайний доказ, що Чудотворець, Який воскресив Лазаря, має владу над смертю. Чогось подібного дотепер не бачив ніхто. Народ вірив, що це є найбільшим свідченням про Месію. І тому не дивно, що люд, який звідусіль зібрався в Єрусалимі для святкування старозавітної Пасхи, зворушений тим, що сталося, вийшов вітати Чудотворця з Назарета, виголошуючи: «Осанна!», це транслітерація єврейського слова, що означає «Спаси нас Господи, Тебе благаємо!» (пор. Пс. 118, 25), «Благословенний Той, Хто йде в ім'я Господнє …!» Сповнені радости, люди кидали Йому під ноги пальмове віття, стелили одежу. Перед в'їздом у місто Ісус плаче над майбутньою долею Єрусалима: «Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима» (Лк. 19, 42), а в іншому місці каже: «Єрусалиме, Єрусалиме, я бажав зібрати твоїх дітей, як квочка збирає курчаток, та ти цього не захотів» (Мт. 23, 37). Ісус іде до міста, з якого вже не буде вороття, у ньому вже дзвенять срібняки, як підла заплата за зраду. У цьому місті ранній півень звістить про слабкість Петра і слабкість кожної людини, кожного з нас. Народ у Єрусалимі вітав Христа, але Господь знав, що скоро ці ж люди будуть домагатися Його смерти, а «Осанна!» зміниться на «Розіпни Його, розіпни!» Коли фарисеї вимагали, щоб Він змусив людей, які тріумфально супроводжували Його на шляху до Єрусалима, замовкнути, Ісус відповів: «Коли оці замовчать, кричатиме каміння» (Лк. 19, 40). І це сталося під час Його хресної смерти, коли «земля затряслася, скелі порозпадались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали і, вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з'явились» (Мт. 27, 51−53). Коли приглянемося ближче до нашого особистого життя, то зауважимо, що ми також через наші молитви, самопожертви та інші добрі вчинки віддаємо славу Божому Синові. Та іноді наше сумління закидає нам нестійкість, упадки − наше «Розіпни Його, розіпни!» Можливо, історія Єрусалима нічого нас не вчить? Очевидно, що як для юдеїв, так і для нас існує тільки дві можливості − прийняти Христа або Його відкинути. Про це говорить сам Христос: «Хто не зо мною, той проти мене» (Лк. 11, 23). Засадничо ми вибираємо Христа, хоча свідомі своєї слабкости, своїх гріховних упадків, та попри все, Божа любов не перестає закликати нас приходити до Нього, а Він подасть нам ізцілення, облегшить тягар нашої втоми (Мт. 11, 28−30). До Світлого празника Христової Пасхи Церква готує нас сорокаденним Великим постом. Це особливий час для каяття, духовного подвигу та переосмислення життєвих орієнтирів. Упродовж Страсного тижня, який ще перед нами, очищуючись покаянням, співстраждаємо із Христом Розп’ятим, Який перетерпів наругу і хресну смерть, відкупивши нас від гріха і смерти. Також і цього року період духовного приготування до найбільшого християнського свята є дуже скорботним для українського народу. Мільйони наших братів і сестер вражені смертоносним жалом широкомасштабної збройної агресії московії, від якої наш народ потерпає і нині, втрачаючи життя, оселі, рідних і близьких та несучи на собі рани війни. Щодня агресор забирає життя й калічить мирних людей та воїнів, спричинює величезні руйнування… У тих, хто потерпає від жахіть війни, розпізнаваймо страждаючий лик Христа, Який сходить на Голготу. Нехай джерелом утіхи для них стане світло третього дня Христового Воскресіння, що виявлятиметься через конкретні знаки нашої солідарности й людського братерства. Виконуючи нову заповідь любови Бога та ближнього, ми приготовляємо собі достойне місце в Царстві Божому. Морок смерти московії не може знищити нашої пасхальної ходи − ні духовної, ні національної. Світло Христового Воскресіння, яке засяяло майже дві тисячі років тому, продовжує і нині просвітлювати кожну людину, допомагаючи долати пітьму відчаю та безнадії. У ці сумні часи Євангельська Благовість пригадує та запевняє нас у неминучій переміні скорботних сліз Христових учнів, які були свідками Його страждань і смерти, на сльози радости від споглядання тріумфу Його славного Воскресіння: «Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере» (Йо. 16, 21). Свідомість того, що Господь не лише бачить наше страждання, але й несе його на Собі, додає нам наснаги та мужности долати нечувані випробування, з якими зіткнувся наш народ останніх десять років. Нас також надихають слова многостраждального Йова: «Я знаю – Захисник мій живе, і останнім він устане над порохом. Позбавлений навіть шкіри, я встану; і в моїм тілі побачу Бога» (Йова 19, 25−27). І сам Божественний Спаситель благовістує нам обітницю нашого спасіння: «Я є воскресіння і життя. Хто вірує в мене, якщо й помре, оживе» (Йо. 11, 25). Дорогі у Христі! Незабаром великодні дзвони сповістять нам радісну благовість, яка надає глибинного змісту людському життю. Це незбагненне таїнство завжди загріває нас і наповнює непохитною вірою та надією в Божу справедливість. Зелені галузки, які сьогодні тримаємо в руках, промовляють до нас, щоб наше довір’я до Христа було правдивим і щирим, чистим у намірах і тривалим у вчинках, особливо в ці важкі часи війни проти агресора-московита. Шість днів перед Пасхою прийшов Ісус у Витанію, щоб покликати до життя померлого Лазаря і проповідувати воскресіння. Шість днів перед світлим празником празників зібрала нас Свята Церква, щоб і ми, ведені Святим Духом, співали, як єврейські діти: Благословенний Ти, що маєш багато щедрот, помилуй нас у цей важкий час боротьби! Нехай Святий Дух буде плідним у наших серцях і в нашому житті! Нехай ці галузки, які принесемо до своїх домівок, стануть для нас, як для праведного Ноя, символом вічного життя, яке зможемо осягнути через нашу відповідь на Боже покликання, реалізовуючи його згідно з Божою волею у щоденному житті! Щиро закликаю всіх якнайкраще використати цей останній тиждень перед Великоднем, щоб через нашу ревну молитву, участь у Святих Тайнах та богослужіннях Страсного тижня приготувати свої душі і серця та радісно заспівати величну пісню «Осанна!» Воскреслому Христові, Який обезсилив диявола і поборов смерть, Який гряде, щоб зцілити рани українського народу, перемінити смуток на радість, зміцнити наше звитяжне воїнство, щоб воскресла Соборна Українська Держава. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 28 квітня 2024 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію Прокатедрального собору [фото]

28 квітня, у свято Входу Господнього в Єрусалим, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Прокатедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці, в м. Самбір. Детальніше...

Владика Ярослав: Упродовж всього нашого життя ми мандруємо до Єрусалиму [фото]

21 квітня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію св. Юрія в м. Дрогобич. З нагоди храмового свята єпископ відслужив Божественну Літургію у співслужінні о. Івана Паньківа, декана Дрогобицького, о. Євстахія Ладики, адміністратора парафії, та священиків Дрогобицького деканату. Детальніше...

Проповідь на п’яту неділю Великого Посту (2024)

«Не знаєте, чого просите» (Мк. 10,38). Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Ми поступово наближаємося до завершального акорду Великої Чотиридесятниці – Страсного тижня, коли розважатимемо, як Господь наш Ісус Христос прийняв відкупительні страждання і смерть. Тому сьогодні Церква через євангельське читання спрямовує наші духовні роздуми в околиці Єрусалиму, на ті стежки і дороги якими Ісус разом із учнями простував до цього святого міста. Це була його остання земна подорож з Галилеї у Юдею. Від дитячих літ Спаситель в оточенні близьких Йому людей ходив тією дорогою до Соломонового Храму. Але цього разу це була дорога, наприкінці якої на Спасителя чекали хрест і Голгофа. Про цю чашу терпінь знав лише Спаситель. Тому, бажаючи відкрити своїм найближчим учням і приятелям тайну Божої любові, Він почав цю дивну для них розмову: «Оце йдемо в Єрусалим і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам; і насміхатимуться з нього, плюватимуть на нього, бичуватимуть його та й уб’ють. Він же по трьох днях воскресне» (Мк. 10, 33). Учні, напевне, боялися, слухаючи слова Христа про смерть, яка очікувала на Нього в Єрусалимі. Незважаючи на очікування прийдешнього Царства Божого, вони усвідомлювали небезпеку відвідин цього святого міста, бо існувало єврейське передання про страшну війну, яка повинна вибухнути перед остаточним встановленням Царства Месії. Ісус іде до Єрусалиму, щоби взяти на себе хрест, щоб прийняти на себе всю злобу людського гріха, щоб своєю смертю розбудити людей зі сну та сліпоти гріха. Він говорить учням про своє страждання та про смерть, проте вони Його слухають, та не чують. Не чують, бо думають, що якщо Він творив такі великі чудеса та знаки, то певно в Єрусалимі буде щось ще більше. І якщо перед ним втікали біси, а мудреці замовкали і сили природи корились Йому, то в Єрусалимі Він ще більше проявить свою силу та славу. Вони сподівалися, що там має бути Його перемога над усіма видимими ворогами юдейського народу, а в Його перемозі буде і їх, апостолів, торжество. Так, в Єрусалимі відбудеться найбільше чудо – справжня перемога та славне торжество, але станеться це інакше ніж про це думали та мріяли Христові учні та сучасники. Ми з вами, дорогі брати і сестри у Христі, разом з нашим Господом також мандруємо до Єрусалиму. І не тільки зараз, під час Великого посту, але впродовж цілого нашого життя, яке є отою мандрівкою до Небесного Єрусалиму – до Царства Божого. Ми слідуємо за Христом стежками Його заповідей. Не біймося ступати дорогою духовного вдосконалення разом з Ісусом, навіть якщо нам здається, що вона важка та терниста. Пам’ятаймо, що це дорога через хрест до воскресіння, до справжнього життя, адже хрест Христовий став для всього людства вже не знаком смерті та темряви, а світлом воскресіння, знаком надії і символом незбагненної любові Бога до людини. Євангельський епізод п'ятої неділі Великого посту говорить нам і про те, що люди у своїй земній мандрівці до Небесного Єрусалиму дуже часто дивляться на світ виключно по-своєму, шукаючи свого інтересу і користі. Сьогоднішнє євангельське читання згадує нам про апостолів Якова та Івана, котрі, почувши про те, що Христос прямує до Єрусалиму, де має звершити важливу місію, просять про вигідне для себе місце. Науку про царство Боже Яків та Іван сприймали в земному розумінні і просили Ісуса про особливе місце в цьому царстві, бажаючи сидіти праворуч і ліворуч Нього. Прохання братів було не тільки занадто претензійним, але й недоречним. Вони висловили цю просьбу тоді, коли Ісус йшов до Єрусалиму, щоб прийняти муки. Господь, із сумом подивившись на синів Заведея, сказав: «Не знаєте, чого просите» (Мр.10,38). І пояснив: щоб увійти у Царство Боже, спочатку треба випити чашу терпінь. Ці слова Спасителя звернені не лише до цих двох апостолів та їх товаришів, а й до кожної людини, яка прагне бути спасенною. Дорогі у Христі! Сьогодні у вашому храмі ми святкуємо пам'ять святого Юрія. Церква називає його великомучеником і побідоносцем. Житія святих розповідають, що великомученик Юрій Побідоносець походив із Каппадокії, виріс у християнській родині: його батько прийняв мученицьку смерть за Христа, а мати, переселившись до Палестини, виховала сина у благочесті та християнському смиренні. Зростаючи у християнській сім’ї, Юрій був мудрим, завзятим, сміливим, талановитим і вродливим юнаком. Особливу здібність мав до військової справи, тому і став військовим, вступивши на службу до римського війська. За свою хоробрість був відзначений імператором Діоклетіаном (284–305) і став одним із старших воєначальників. Доблесть Юрія дала підстави величати його воїном Христового воїнства. З його житія дізнаємося, що якось він отримав наказ обложити місто і знищити вогнем тільки за те, що всі його жителі були християнами. Тож св. Юрій постав перед драматичним вибором: виконати несправедливий наказ і зберегти поважну посаду чи вчинити за голосом совісті й наразитися на переслідування. Він з дитинства отримав таємне християнське виховання, але в цей визначний момент зрозумів, що таке приховане заради страху християнство не приносить духовного плоду. Тому Юрій сміливо визнає себе християнином, стає перед імператором Діоклетіаном та викриває його беззаконня. За це його піддають тортурам і ставлять ультиматум: або відречешся від Христа і збережеш комфортне життя, або тебе позбавлять військового звання і, піддавши страшним тортурам, стратять. І знову перед св. Юрієм постає драматичний вибір, але він пам’ятає слова Христа: «Ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого» (пор. Лк. 9, 62). Він не йде на компроміс із власною совістю та не зраджує християнства. Після важких і тривалих мук 23 квітня 303 р. йому відтяли голову. Святий Юрій міг жити у славі й достатку, якщо б відрікся від Христа. Однак він терпить знущання, муки, смерть, бо пам’ятає євангельські слова Христа: «Хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мр. 8, 35). Святий Юрій загинув, але його справа – ні! Через десять років, 313 р. (314) християнство здобуло перемогу в Римській імперії: колись імператор Діоклетіан переслідував християн, а тепер новий імператор Костянтин Великий сам став християнином. Тому Свята Церква називає великомученика Юрія Побідоносцем: він своєю вірою доказав силу Ісуса Христа, яка подолала безбожну імперську політику. І це зрозуміло: мученик – це свідок Христа воскреслого, це християнин, який усім своїм життям засвідчив істинність Христової Пасхи – перемоги Життя над смертю, перемоги Безсмертного над минущим. Завдяки дивовижній силі віри великомученик Юрій може допомагати християнам на землі тисячами чудес, бути взірцем для молодих людей, а також для воїнів. На іконах споглядаємо, як св. Юрій на білому коні вражає списом змія. Це зображення грунтується на розповіді про одне з його посмертних чудес. У давні часи у передмісті Бейрута, у місцевому озері перебував страшний дракон, який поїдав людей. З часом люди перетворили це чудовисько на ідола-божка й почали приносити йому жертвоприношення – дівчину або юнака. Одного разу жереб випав на дочку місцевого правителя. Вона, приречена на смерть, стояла на березі цього озера. Аж ось з’явився вершник на коні зі списом у руці та вбив того змія, визволивши нещасну юначку від неминучої смерті. Ось у такому стані, наче та приречена на смерть дівчина, перебуває і наша Батьківщина Україна, над якою навис північний змій. Тільки Господь може врятувати нас перед агресією підступного ворога, перед яким тривожиться світ, намагаючись не дратувати його. Звернімось у молитві до святого великомученика Юрія, щоб він, за Божою допомогою, підніс свій спис і допоміг нашому війську захистити Україну. Нехай Господня десниця заступається над нами у трудних моментах нашого життя за молитвами Пресвятої Богородиці і всіх святих, яких видала українська земля. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 21 квітня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав Приріз висловлює подяку за привітання з нагоди свого Дня Уродин

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі! Тими днями я отримав чисельні привітання та побажання, які Ви склали з нагоди моїх уродин. Дозвольте висловити свою щиру вдячність усім вам, хто привітав і хто духовно єднався зі мною у молитовній подяці Богові. Ваше добре слово на мою адресу стало для мене черговою нагодою відчути солідарність та духовну підтримку. Кожен з нас на своєму місці служіння творить спільну справу – звершення Божої волі через Його Святу Церкву – Христовий Виноградник, у якому всі ми є скромними робітниками. Детальніше...

Духовенство та вірні Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ вітають владику Ярослава Приріза із Днем Народження

Духовенство та вірні Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ вітають сьогодні владику Ярослава Приріза із Днем Народження! Детальніше...

Владика Ярослав: Ікона об’являє нам Бога

  24 березня, у Неділю Православ'я, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...